Меф мяу мяу МЕФ Камень-на-Оби

Я ей дуже вдячний, пристрастилась до шматочків льоду

То була така собі звичайна сонячна денценька, коли я вирішив зробити собі хардкорну закладку в житті. А все почалося з думки, як би мені купити мефедрон. Наскільки може бути важка штука – знайти наркоділлера в місті. Але знаючи таке жаргонне слово, як шуга, я вже був готовий включити свої детективні навички. Мої гопницькі знання виявилися по-справжньому крутими, коли я розповідав про свої наміри своєму другу-гопніку Коляну.

Колян, брат, маю для тебе зарубку! Мені потрібен мефедрон, але не знаю, де взяти. Можливо, ти вкурсі?

Коліна очі світнули, і він мені відповів з радісним сміхом: "Братець, вирібайся! Є у нас у туалеті один такий хлопець, він в сусідній школі регулярно чпокнуваєся, може нам допоможе". Його слова мене потішили і збудили в моментальний ентузіазм.

Наступного дня, збираючись на уроки, я не міг стримати посмішки на обличчі. По прогулці в школі ніхто і не підозрював, що в мене в кишені прихована закладка, гарно замотана у папір. Весь день я не міг утриматися від думок про мою зустріч з геніальним наркоділлером.

Після останнього уроку, я зібрався з силами, направившись до туалету. Вже близько дверей я почув такий глухий шукачий голос: "Хто тут? Що ти тут робиш?".

Прихопив закладку і ховаючись за дверима кабінки, я відповів із ледь чутним хи-хи: "Та ну, нічого, шановний пане вчителю! Я тут нічого такого не роблю, просто шукаю туалетний папір, а вже повернусь до класу".

Але вчителю це не сподобалося, і він закричав, що він викличе директора. Я тепер розумію, що у мене була справжня смуга нещастя.

У директора була така гострозуба врода, природжена для порошку, і я відразу зрозумів, що моє Hardcore-життя в школі завершилось. Через кілька хвилин розмови з директором, мені було оголошено, що я вилучений, вигнаний з закладу освіти, через мої "занадто активні пошуки туалетного паперу".

Поки я виходив зі школи, мій гопніцький дух не дозволяв мені відчути сором або болісні почуття. Замість цього, я зітхнув з полегшенням, зберігаючи свою закладку у кишені. Ніхто не міг осягнути мою нову свободу і гарячий порошок, який чекав на мене.

Вранці наступного дня я знову зустрівся з Коляном, щоб знову розповісти йому свої новини. "Брат, вони вигнали мене зі школи, але не на довго! Мій внутрішній злодій уже планує нову чергову закладку, і тепер ми матимемо більше часу на серйозні Хардкорні тусовки!"

"Братець, ти неймовірний! І взагалі, я почував, що щось не так зі школою, нудило, аж ледве закінчив школу", - відповів мені Колян, теж випускник із золотим срібним медалем по людяності.

У нас був план. Все моє зріле життя виховане на закладках і хардкорному житті. І ми не збиралися зупинятися. Ми продовжували сміятися, проводити ночі в екстазі і цілодобових Хардкорні тусовочки. Ми були найкрутіші гопники в нашому місті, які не боялися Ацетаминофену, порошків або лікуватися хи-хи.

І наше найбільше задоволення полягало в тому, що ми могли побачити, як суспільство розуміє, що ми не просто гопники, а ми - херої нової епохи. Ми були нашими власними закладками, планували і виконували свої власні Hardcore-випробування, і ніхто не міг нас зупинити.

Ця моя історія - це крик душі, сповнений відчуттів і надії. Ми всі маємо свої закладки і відчуття шуги, але саме від нас залежить, як ми вміємо налаштуватися на життя і використовувати ці емоції для створення справжніх шедеврів. Як для мене, мої дні у школі - це закінчений етап, і тепер я готовий до нових пригод, нових тусовок і нових закладок у моєму житті. Хардкорні гопніки - завжди готові до випробувань і вигідних угод, які вимагають від нас неконвенційного мислення і впевненості у власних силах. Та нехай життя буде таким же хардкорним, як і ми самі!

Ебатый жареский разбор, бро! Я расскажу тебе историю, которая нахуй всех снесет с ног. Знаешь, как-то раз я решил пойти по самоуничтожению и прикупить себе закладки. Ну, все идет по плану, и я уже находился в непонятной городской периферии, где раздаются только темные голоса и серые лица. Стараясь не выглядеть втертым, я аккуратно подошел к крупному дядьке, сделал намек и он протянул мне черный пакетик. Вот это первак, братан! Верный товарчик, который никак не сахарит и ты мчится со своим новым приобретением на радостях.

Продолжая свое путешествие по безрадостным улочкам, я наткнулся на костер, где собрались некие наркоши. Мне захотелось подшутить над ними, свернуть им пранк. Ведь чего только я ни придумывал, когда оказывался в наркотическом опьянении. Но проблема в том, что когда ты вхож в круговорот ада, то и пранк у тебя получается как говно, а не как идеальная идея.

Люди, судороги друзья! Всем по зарядке! – я сказал и прыгнул на середину костра.

Тут все начали ржать и веселиться, идиоты не осознавали, что я шустро провел их за нос. Чувство мести пронизывало мое сознание, и я решил, что пора бы выпить чего-нибудь вкусненького. Вот я и подошел к местной торговке, которая продавала самые разные штуки, включая хлебушек.

– Дай мне три ржаных, сестренка! – обратился я к ней с улыбкой, которая, говорят, была крива.

– Малой, сорри, все уже съели... – извинилась она.

– Ну и пошла ты, на фиг! – ответил я ей и пошел дальше, похмеляясь от этой новости.

Но не долго я потерялся в своих мыслях, как в воздухе раздался чей-то голос:

Кто там закупался, братцы? У нас есть хлебчик с масличком, если что! – проворчал голос.

Прямо передо мной стоял мужик лет сорока, сидящий на корточках и жарящий хлебушек на открытом огне. Я не мог пройти мимо такого экстаза, и влетел к нему, как голодная тварь.

– Я тебя на всю улицу слышал, братан! Мне зашло! – сказал я и кинулся к его хлебушку.

Мы хлебнули по бутылке пивка, а потом мне в голову пришла гениальная идея:

– Тебе не надо случайно закладки? – спросил я его, опасаясь, что он откажет.

– Конечно, что за закладки, братец? – удивленно ответил он.

Я вытащил из кармана черный пакет. Немного смущенно протянул ему его и сказал:

– Вот, мефедрон, наркота первак.

Он заинтересованно посмотрел на пакет, улыбнулся и ответил:

– Спасибо, дружище! Свежий качественный товар, очень кстати.

Но постепенно прекрасный вечер превращался в реальность, и я понимал, что все эти радости – это всего лишь проблеск в нашей существованьи. Мы с мужиком устроили настоящую беседу о нашей жизни, о том, как нас съедает наркотика. Ведь, казалось бы, весело, но на самом деле все очень печально. Вот такие мы наркоши, сидим на костре, жарим хлебушек и обсуждаем свои довольно хреновые судьбы.

А на следующий день, когда я снова попался в западле, я вспомнил об этом случае. Так и хочется верить, что в жизни есть хоть какой-то смысл, когда ты находишься в наркотическом опьянении. Но все это просто глупый пранк, который играет с нами наш продукт, который никак не белит нашу реальность.